Її вогню, його тепла
Маленька річечка текла,
Зустрілись, змило береги,
Немов насупились сніги …
Її рука, його рука,
Так ніжно обриває сон,
Замріявся й собі казкар
Біля осінніх тих вікон …
У небі хмарка – це її,
У полі вітер – той його,
Женуть по небу кораблі
Казкового життя свого …
Цього́ враз потемніло тло,
Хто придививсь, побачив зло.
Вищить, біснується, кричить,
Здавалось, казка замовчить …
Та ні, бо там і тут вогні,
Там наче свічечка в вікні …
Маленький вогник, а для всіх
Немов маленький оберіг.
Палає рясно горизонт,
То ангели лаштують фронт …
Її вогню, його тепла
Маленька річечка текла,
Ти, Україно, як могла,
І обіймала, і несла …
Наше тепло, нашу любов,
Лилась на землю рясно кров.
А ти по ній в нестямі йшла.
Ти вистояла! Ти змогла!
І Ви, і Україна, хай аж в нестямі...
але по якомусь "каналу" знає - щО говорить...
як той апостол Петро до Христа на Фаворі про три намети.
Як це виручає! і як добре, що Ви маєте слух і самосебність, до своєї природи прорвались!..
це така українська природа ... бути вільним, в думках глибоким, у мріях далеких ... так було завжди ...
посіріло все навколо ... а всередині стукає ... гучно
дякую
це така українська природа ... бути вільним, в думках глибоким, у мріях далеких ... так було завжди ... 
дякую ... саме так ...
