І ти мовчиш,і я мовчу.
Вже довша відстань поміж нами.
Думками я до тебе все ж лечу,
Зимові заважають лиш тумани.
Життя годинник поверну назад,
Десь знову чую голос я знайомий.
Та знову перешкода - снігопад,
І шлях змінився, невідомий.
А час не жде, біжить по колу,
Ось хтось торкнув моє плече.
Я повернулася - нікого,
А сніг в лице уже січе.
Стомилася, бо збилася з дороги,
Ось трохи відпочину й поверну
Назад, бо не несуть туди вже ноги,
Думки у сніг я загорну.
І ось реальність вже торкнулась,
А за вікном холодна вже зима.
Думки - бджодиний рій - сховались.
На мене подивлялись крадькома...
--------------------------------------------
Відео ВІТАЛІЯ НАЗАРУКА
Нехай його вірші іще живуть...
Чудово, Надіє! Гарний реквієм! Цей образ часто в згадках вирина: Була у нього нелегка дорога... Його нема… Це не його вина: з ним, видно, краще ж бо самому Богу!
Чудовий вірш...В душі таїна за минулим...спогад про друга по житті...
Чудово, Надіє! Гарний реквієм! 
