затримайся для мене ще тут поки не підуть
роками стрімкими галопами,-не скажуть привіт!
вже,щодня яскравий цвіт наших днів полине у вік,
початок, відлік від чого? за що триматись?!
коли зірвалася зі скелі вся остання надія…
не кине віхоть навпростець щастю незрячий,
не треба застережень пониклих тверджень,
коли ти відчуваєш всю ту хмару звідки дме,
колорит кольорів змарнілих днів тебе завів
рвучкими споглядами лише пікової дами,
заграва світла між дерев біжить, блищить,
не зупиняють ноги кудись мчать не щадять,
не прихистив!покажися мертвою до образ
роздратована серцем неприємних прикрас,
грубе слово для когось здригаючи повітря
в пусту, сенсацію не ждуть, що тим несуть?
біль, неприємний осад, жагу - зневагу?
проникаючий щем з нічим не схожий!
крізь сльози у воду дивишся – миришся,
закотився клубок і щось не в’яжеться все
квітка з медом не сутність та бджола змела
відповідь прийшла сама з нею відкритість
до джерела твого буття гучного сприйняття
дихання, серцебиття , буйного твого життя,
то айсберг був і він минув борта корабля,
неминуче потріскатися йому у теплих водах
знайти там свій осередок в океані - дзеркала
неба, а ти ідеш хвилювання всі знесеш ,
у тобі немає зла на всі ті дії і слова,
ти забудеш і підеш далі з усмішкою…
