Я все блукала країною мрій нездійснЕнно-нездІйснених
У просторі яскраво-рожевому,
Та я по-іншому просто не вміла проходити місію,
Таке буває з хворо-душевними.
Та ось сьогодні моє відбулось блискуче повернення,
Як вирок, час прийняти теперішнє.
Я не молюсь про спасіння, безсмертя з неділеньки вербної,
До цього я була вже не першою.
... І де той вихід мені відшукати з цієї реальності,
Що змушує від тебе відмовитись,
Це збіг обставин чи може кінець епопеї фатальної,
Бо тут я у тенетах самотності?
Бо тут немає нікого, немає нічого величного,
Такого, що аж дух перехоплює,
Якщо ти справді існуєш, прийди, забери на хвилиночку,
Дай вилити сум вІршами, воплями!
Та роздивись, що в моїх оченятах зіниці надтріснуто,
А ніженьки до крові позбивано,
Бо я блукала країною мрій нездіснЕнно-нездІйснених,
Ховалась за ворожими спинами.
Я все блукала одна у яскраво-рожевому просторі,
Із правом на дванадцять присяжних,
Та я не знала, що ними виявляться строгі апостоли.
Ти будеш, є і був. Недосяжністю...
