Віриш, мала? Колись знов закує зозулька,
наче ніколи - чуєш? - і не було війни.
Нас понесе літак в сонячне Акапулько,
де океан гойдає срібні свої човни.
Будуть високі гори і мексиканське диско)
Я - у літах сеньйора. Ти - мов ясна весна.
Я клишоного так квакатиму англійською,
аж ти насупиш брови " Знов за своє? Ну мам!"
В спеку покличуть нас храму химерні стіни,
де милосердна Діва - світла la Soledad
втішить твою печаль, стишить мою провину,
над океаном Тихим станеться зорепад.
Поки ж - весна, війна... Сумно на серці, мулько,
корки, дороги, рейки... В хакі військовім Львів...
Вірю, настане день - в сонячне Акапулько
полетимо з тобою...
Знаєш, ти також вір.
дякую
