Побачив це і спершу хотів написати щось про "таємне життя хатніх речей", і навіть почав, але швидко збагнув, що це про інше. Про...
Отже, лежав собі на підлозі Тонін м'ячик, лежав ще звечора, пролежав так цілу ніч аж допоки сонце зазирнуло у шпарину між фіранками, і сонячний промінь дотягнувся до м'ячика. Утворилася картина - вона могла б зникнути, так і не бачена ніким, хто сприйняв би її як таку, як картину; наприклад, Тоня могла забрати свою іграшку або хмарка - притлумити світло. Але нагодився я, побачив це видовище та замислився над ним: як утворилася ця картина та, загалом і ширше, звідки береться мистецтво.
Наприклад, учора: до стаціонарних об'єктів "підлога", "книжкові полиці", "книжки", "двері" та "коридор" додався рухомий об'єкт "м'ячик" і створив із ними певну просторову комбінацію, в якій всі ці предмети й перебували до ранку. Не можна сказати, що цілком нерухомо, адже м'ячик, підлога, книжкові полиці, книжки, двері та коридор щогодини долали понад 1600 км назустріч світанку. Сонячне світло суцільне та безперервне - але уявімо, що ми виокремили з нього саме той промінь, що торкається м'ячика. Він "почався" десь у сонячній короні за 8 хвилин до того, як я пішов коридором. Доки я читав новини, пив каву, перекинувся слівцем зі знайомим, підвівся зі свого ослінчика та зробив зо п'ять кроків до м'ячика, промінь подолав 150 мільйонів кілометрів Всесвітом, проліз крізь шпарину між фіранками, накреслив золотаву смужку на підвіконні та підлозі, пройшов крізь нещільно причинені двері, торкнувся м'ячика та частково закінчився, поглинутий його шорсткою поверхнею, а частково відбився та розсіявся сам і почасти розсіяв сутінки в коридорі.
Завдяки світлу ця картина постала з небуття або просто зробилася видимою - з погляду моїх органів чуття, поява з небуття мало чим відрізняється від появи з темряви (та й події ці не виключають одна одної, можуть відбуватися послідовно або одночасно). Через дотик світла м'ячик отримав буття та/або видимість, здобув форму та колір, відбився в підлозі та отакий був сприйнятий моїм оком. Я це побачив.
За камерою я біг підтюпцем - все викладене вище про відстань і час промайнуло мені в голові набагато швидше, ніж я про це написав, а ви прочитали. Адже цей стан речей, таке взаємне розташування у просторі предметів, планет, зірок і світлових хвиль, одним словом, ця картина - річ зникома. Якась випадковість привела той м'ячик спочити в коридорі, потім Земля цілу ніч крутилася назустріч сонцю, а той єдиний виокремлений нами промінь 8 хвилин мчав зі швидкістю світла, аби вчасно досягти Землі, торкнутися м'ячика та створити картину, яку хтось, можливо, побачить, а можливо, ні, та в будь-якому разі картина не чекатиме - ось-ось зникне, вже зникає. Це є річ зникома! - доки я метушливо робив ті кілька(надцять) розмитих фото, промінь рушив далі згідно астрономічного розкладу, а м'ячик поринув у сутінь і в ній чи то пропав і вже не був, чи то зробився невидимий. Картина зникла! - але я її побачив, сприйняв як картину, і це сприйняття майже перетворило увесь цей збіг на мистецтво. Аби створене предметами та світлом і побачене мною зробилося мистецтвом, потрібне артистично зроблене фото або який інший спосіб відтворення, що й дозволить сприйняти цю зникому та вже зниклу річ - дозволить будь-кому, будь-де та будь-коли.
Маю підозру, що всі об'єкти творчості мають приблизно таку саму природу: це зникомі речі, які добрий пан Всесвіт час від часу показує бажаючим - а чи немає посеред вас митця? Є, є! Ось я! - і далі все залежить від вправності цього обранця: чи втілить він те нетривке видиво у витвір мистецтва, який відтворить "образ, який" - або "мить, коли"? Або "мить, коли" виринув з небуття/темряви "образ, який" сприйнятий митцем і відтворений у формі, придатній для тривалішого існування та сприйняття (зображення або код - текст, ноти абощо). Митець ухопив ту "мить, коли образ, який" - і негайно (або впродовж днів, років чи десятиліть) перетворив її на мистецтво - може, саме ця "МИТь" і ховається в слові "МИТець"?
Мить перетворюється на мистецтво.
А воно, кажуть, вічне.
Мить через акт творчості робиться вічністю.
Можливо, саме це мав на увазі ван Гог, коли прошепотів перед смертю "печаль триватиме довіку". Ван Гогову "мить, коли" він бачив "образ, який" творила печаль, іншим - радість, біль, кохання, гнів, а кому й просто...
...сонячний промінь - він тим часом зсунувся далі за своїими та небесними розкладами, і картина пропала.
VII.2022
ID:
953826
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.07.2022 07:19:20
© дата внесення змiн: 20.07.2022 07:19:20
автор: Максим Тарасівський
Вкажіть причину вашої скарги
|
