Отак подивишся здаля на москаля –
неначе справді він людина: іде собі як
сиротина, очима – блим, губами – плям, і
десь трапляється хвилина – його буває
навіть жаль. А ближче підійдеш –
скотина…
Т.Г.Шевченко
Хай буде все так, як добре в очах Твоїх, Господи!
Спочатку я хотів сказати це вголос у веб-камеру, так щоб першими це почули і побачили вживу саме ті родичі, котрім це адресовано, а потім вже всі інші, але потім подумав, що раптом у той момент зв’язок обірветься (війна все таки) — конфуз вийде неабиякий... Та й не виходять вони на відеозв’язок останнім часом, ті родичі... Потім я хотів написати цього листа особисто їм і переслати його електронною поштою, щоб взагалі бачили тільки вони, але потім подумав про те, що який тепер зв’язок між ... “нашими” ... країнами, до того ж треба було просити про допомогу дружину, бо в мене й електронної пошти чи адреси такої особистої немає, щоб писати звідти, бо... ну не до вподоби мені “соцсєті” і їм подібне. І потім — я, і буду писати “туди”?.. Це вже щось не те...
А потім прийшла ось ця думка — відкритий лист. А чому б і ні? На російському літературному сайті я більше публікуватися не буду, що робив раніше виключно для тих же родичів-камчадалів, кому пишу цього листа, а тому сподіваюся на долю — якось цей лист дійде до адресата, і хай буде все так, як добре в очах Твоїх! Хіба я чогось соромлюся, чи ховаюся, чи каміння за пазухою тримаю? Ні! Хіба я щось роблю огидне? Та ні, навпаки — совість волає! Я щось роблю нелюдське? Станом на вечір 27 лютого дві тисячі двадцять другого (!!!) року, за три дні безперервного злочину, росіяни, на території України, вбили (!!!) шіст-над-ця-тьох українських дітей! А поранили кривавими ранами більше сорока... А мої родичі-камчадали, природні українці, казали мені ще влітку 2019, коли востаннє приїжджали до своєї мами, що Київ — то взагалі не українське місто, а “страни Украіни нє сущєствуєт как таковой”...
Хотів був написати більше якихось слів, щось там згадати з дитинства, — але вже ні, досить. Світ перевернувся так, що все дитинство полетіло шкереберть, всі старі, фундаментальні правила одне за одним стають сміховинними і потворними, а в голові сидить одна-однісінька думка: від шанованого деякими моїми родичами Хуйла тепер не вистачає тільки одного — ядерного вибуху у Києві.
Так ось — кажу, поки маю таку можливість: відкрито, перед лицем всієї своєї рідні, перед лицем усього Всесвіту звертаюся до моїх тепер вже бувших родичів-камчадалів, народжених, як і я, українцями, — я для вас усіх, для всіх вас, бєлгородці і камчадали, яких прізвище Капуста, — я для вас усіх здох! Чуєте, ссуки?!! Здох! Здох!! Здох!!!
Може ще малий Вовка колись, коли виросте і пошле вас нахой увідкриту чи приховано, віднайде до мене стежку, я таке ще припускаю, хоч і не вірю, але ви троє — ніколи! Ні за яких обставин!! Нічогісінько ви не знайдете, ніякі ваші гнилі відмазки вам не допоможуть, бо їх існувати не може для мого Нутра!! Можете навіть забути думати про це!!! Ні-каґ-да!!!
А ще я забороняю вам згадувати вголос моє їм’я в будь-якому контексті, на цьому світі я буду, чи на якомусь іншому!
Я забороняю вам бути присутніми на моїх похоронах чи на днях народження!
Я взагалі забороняю вам приїздити топтати мою рідну-ріднесеньку, а для вас таку по-царськи ненависну, Україну. Геть, москалятина!
З усіма іншими москалями я тепер якщо і буду розмовляти, то виключно отими їхніми матюками, бо інших слів їм від природи не дано зрозуміти, бо вони скотина, бидло... ну... уйобки, одним словом.
І звичайно що я більше не буду згадувати їхніх імен, бо вони для мене всі троє, всі троє як один, — здохли! Здохли!! Здохли!!! Амінь!
P.S. Тьпфу... падло якесь валається... що ти кажеш? кончені уйобки? таки да, вони... ніхто й не прибере...
P.S.S. Це все
***
ID:
941347
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.02.2022 14:18:08
© дата внесення змiн: 07.12.2024 16:27:31
автор: Щєпкін Сергій
Вкажіть причину вашої скарги
|
