У недалекі весни босоногі
Ганяла по воді стрімкий кораблик.
Сусід з рогатки цілився з-за рогу,
А я сварила хлопчика-нахабу.
У літо юне мамин голос строгий
Вичитував нам за нічну гітару.
Ми дивувались: ну і що ж такого,
Запівніч «боєм» струнами ударив?!
…Костюм солідний. Статус педагога.
Папери скрізь… Любов до біжутерій…
Це, мабуть, осінь до мого порога?
Піду, відкрию. Справді, хтось у двері…
Дивлюсь швиденько: чи блищить підлога?
Чи по місцях все? Й раптом – чую регіт.
Не бачать гості взагалі нічого:
Бринчить гітара… це – мої колеги!
Вручили квіти...і в очах – волога.
Зими – не буде... осінь теж ослабне.
Бо юні серцем справжні педагоги,
А діти наші – у весну кораблик.
Ось на природі пахкотить тринога –
Чекає друзів-однодумців каша.
Щаслива, шепочу подяку Богу:
Спасибі за весну у душах наших...
Дякую, Таню, зі святом Вас. Я ж бо по собі знаю, що під солідним костюмом б'ється неспокійне, творче, вічно юне серце. Педагоги всі такі... Будьте щасливі!!!
щиро Вам дякую за привітання. Гарного дня 
Душевний. 
Дякую, Таню, зі святом Вас. Я ж бо по собі знаю, що під солідним костюмом б'ється неспокійне, творче, вічно юне серце. Педагоги всі такі... Будьте щасливі!!! 
щиро дякую, Катрусю, за теплий коментар! 
