Багато так залишилось позаду,
Та ще чимало є бажань і мрій!
Одне із них – твою губну помаду
Хоч раз відчути на щоці своїй.
Невинний поцілунок, просто в щічку,
Не губи в губи, чи як-то взасос…
Та двічі вже не увійти у річку,
Це лиш бажань юнацьких відголос.
У мене все в фантазіях і мріях,
А наяву ж, нічого не було!
З тобою й досі нерішучий в діях,
Що вже казати як тоді було…,
Не смів тобі у вічі подивитись,
А доторкнутись? Ти ж як божество!
У тебе до безпам’ятства влюбитись,
Було за щастя, чи не повезло?
Кохання це, завжди в душі яріло,
Було за талісман і еталон.
Ти вибач, що поводився несміло,
Я твій невільник, що попав в полон.
Життя пройшло. Його вже не змінити!
Воно таке у кожного як є.
Але чи міг так хтось тебе любити?!
Я не питаю… Згадую своє…
12. 09. 2021 р.
Давно не писав лірику! Мабуть,що дарма! Вічна і хвилююча тема. Дякую за сприйняття! 
