Підперезаний березнем лютий рядиться в дорогу,
ця муруга дорога із опіками хуртовин
більше вірить у нас, аніж ми – в тимчасового бога
застарілих провин.
Сон не йде, і не можна питатися, хто ти –
так бурхлива вода затихає в пониззі ріки
і годинник стоїть, бо до ранку не буде роботи –
ні хвилин, ні років.
Ми не перші загоєні ніччю і нею забуті –
в каламуті зважань на уже неважливе «відтак»
безкінечно близькі до небес, березнево люті
на завбачливий розклад і згадку про твій літак.
