Серед трави болотно - зеленої, що по коліна,
Там де не ростуть фіалки, лише мох.
В просякшій тій землі, що п'ят не гріла.
Вона читала до кінця той епілог.
У не зручному місці, де не звично,
Ловила суть минувших її днів.
Вона чекала все немов прозріння,
Початку тих нових доріг.
Що ще палала та земля, її немає.
Тонуть піски під кригою снігів.
Шукаючи те нове починання
Своїх рядків між темних книг...
Багряний ліс- ця ароматна хвоя,
Не залишав у спокої її.
А їх могло би бути двоє: вона і він.
Серед трави болтно- зеленої, що по коліна
Сівши в солом'яний стілець
Край блідо - рожевого плаття, того, що не гріло,
Холодними п'ятами втоптала в сиру землю--
Все звівши нанівець.
Ірина Шипа. 12. 09.2019
#поезіяукраїнською
#сучаснаукраїнськапоезія
#поети
