|
Картини осені, краса і позолота
Не радують душі, яка прийшла до суду.
Отут звітують про свою роботу -
Брехня не пройде і "кіна не буде".
Хабар не даш і суду тут не купиш,
(Рукописи життя і твори не горять).
Не домалюєш, не допишеш — кукиш!
А ангели, як демони стоять.
Тут завжди людно, наче на вокзалі,
Для кожної національності - свій зал.
У атмосфері роздумів, печалі
Потік виконував належний ритуал:
Один за одним, міряючи кроки,
Із раю родичі прибулих тут чекають.
Стрічали, спілкувалися допоки ...
Допоки вирок їм суддя не зачитає.
Там був і ангел зовсім молодий -
Кросівки, шорти, майка з логотипом,
Волосся кучеряве, ніс прямий,
Красиві очі, вії ледь прикриті.
На дверях намальовано сніжинку -
Жартуючи, митець намалював,
З рогами і хвостом вродливу жінку,
Той ангел оті двері вартував.
Загублена душа філософа-поета
По закавулках нудилась вкруги:
- Це, мабуть, вхід до платного клозету?
- Це царство жаху, мороку й туги!
Це вхід до пекла — ангел відповів,
Отам гниють брехливі, підлі душі,
Туди не можна! Царство там чортів!
Таких, як ти, я не пускати мушу.
Багато є спасителів убогих,
Що в пекло лізуть — душі визволять.
Неначебто очей нема у Бога,
Чи Він не знає як й за що карать?
Юродиві, причинні, божевільні,
Хоч і безвинні — клопоту із ними:
Самі у пекло лізти навіть вільні,
Щоб визволяти з пекла одержимих.
Обдурені, задурені — теж грішні.
Не місце божевіллю у раю!
Але й у пеклі тії душі лишні -
Тому на варті я оце й стою.
І він свою історію згадав:
Про те, як покохав вродливу діву,
І птахом на побачення літав,
А як зловили, то за теє діло -
Немилість, "на горіхи" назбирав.
Задля науки чи у покарання,
Щоб не втрачав надалі голови,
Щоб викинув і мрії про кохання,
Не напастивсь за чорнії брови,
Жіночі чари, втіхи і спокуси.
Багато ангелів звели вони з небес.
Що вже казати про людськії душі -
Уміє спокушати хитрий біс.
Історію співучого Орфея
У школі ангелів нагадують не раз,
Зразком для ангелів є образ Прометея,
Якого Зевс розп'яв за усіх нас.
Поет-філософ все ж наполягав:
Хоч оком кинути на ті пекельні муки,
Та ангел непохитно проганяв:
Туди проходять лиш бридкі падлюки!
Тож відступи — дорогу підлим мерам -
Продажним душам дайте, хай пройдуть
Усі міністри, президенти і прем'єри,
Душа брудна — сюди їй тільки путь.
Душа поета у раю не раз бувала -
Із музами в раю уже була,
Від задумів пекельних бідувала,
Але до пекла так і не дійшла.
Без пекла завжди чогось бракувало,
Постійно лізла з полум'я в огонь,
Чи вражень їй чомусь не вистачало -
Як мазохіст … Та, цур, Боже боронь!
І навіть тут залізла вже усюди,
Скрізь по всіх залах тінню пропливла.
Чекають душі вироку та суду ...
Лишень у пекло тільки не змогла.
Цікавість — то така тварина.
Куди вона тебе не заведе:
Поцупить пейси й капелюх рабина
Й з гебреями у пекло попаде!
Замурзалась, наскільки то можливо,
На очі маску (вірус) натягла
І з піснею «Моше, хава нагіла!»
У купі в ліфт з гебреями пройшла.
Спускалися донизу досить довго...
Хоч маска закривала добре ніс -
Провітрювати треба після того ...
Нарешті перед ними річка Стікс.
На березі був човен й перевізник,
Щоб перевезти - вимагав монету.
Дивився на прибулих хижо-грізно.
- Та звідки гроші в бідного поета?
У борг гебреї, звісно ж, не дали,
Чи правили собі такі проценти -
Не вимолиш у пеклі в них й смоли.
Вони і з пекла правлять собі ренту!
І що робити праведній душі?
До біса пейси! Гола зайшла в воду,
Пліт змайструвала із гілля кущів
І, гребучи щосили, дала ходу.
Сирени завивали, водяні
Русалки не пускали, лоскотали,
У вир тягнули втоплені, страшні
І пащами зубатими лякали.
Та чи злякається того душа поета?
Дитячі забавки, про жахи казочки -
Скелети, кулемети, факультети -
В порівнянні із тим — то квіточки!
Неначе Штірліц плив у штаб до німців,
Хай хоч сам Путін з Гітлером удвох -
Душа була міцна, як правди криця,
І хай хоч що — сама собі, як Бог.
Як допливла - сховалась в очереті.
Брудна, замурзана, неначе чортеня,
Надалі, між диявольських портретів,
До ранку трохи, бідна, покуня.
У пеклі ранок так і не настав.
Це царство мертвих. Вічне царство ночі.
Душа поета далі почвала,
Не потрапляючи наглядачам на очі.
Смерділо дуже, як від іудеїв.
Пустеля, камінці — усюди голо.
Марудно до чортів з картини оцієї -
Так виглядає пекла перше коло.
Вовками виють душі, що у ньому,
Холодний протяг до самих кісток,
Байдужість, пустка, втраченість в усьому,
В кінці у друге коло вів місток.
У другім колі править сум і жах,
Жах мовчазний, без крику і луни,
Він, як пісок скрегоче на зубах
І завіває навіть і у сни.
Жене, як полем перекотиполе,
Цікавість душу далі підганя.
І потрапля вона у третє коло,
В якому заправляє чортівня.
Такий тут гвалт стоїть, що душі труїть.
Усі кричать, що свині верещать,
Але ніхто із них не слуха і не чує -
Даремно намагатись щось питать.
Наступне коло пекла — то плітки,
Зрадливий шепіт, підступи, наклепи,
Як щупальця вони - слизькі, бридкі,
Як змії від щелепи до щелепи.
Що нижче - коло для повій,
Продажного кохання й задоволень -
Їх поглинає горезвісний змій ,
А душі нівечить і кидає у повінь.
Чергове коло пекла - для злодюг,
Тут перекупники, міняли, крадії -
Вони утворюють один цупкий ланцюг:
Хто ззаду - краде в того, що спереду і …
Спинитися вони не можуть — круг!
У сьомім колі - братовбивці, дітовбивці.
Тут кожну мить вбивають їх самих.
Тут вони — жертви, безневинні вівці
І розпачу лунає дикий сміх.
Наступне коло, начебто в музеї:
Політики, банкіри в казанах,
Киплять в смолі брехні своєї,
Чи на пательні смажаться в гріхах.
Шашличний присмак з часниковим духом,
Мордяки тріскають з жадоби аж по шву.
Пірнають у лайно по самі вуха,
В горлянки набивають їм грошву.
Останнє коло — страшне коло Бога:
Пропащі ангели, пропащії боги ...
Екран великий, щоб картався з того,
Чого на власний розсуд наробив.
Як ти Один — за все відповідай!
Чиряк не вискочить, якщо ти не дозволиш …
Хоч все у пекло — тільки побажай!
Що на те скажеш? Ще чого намолиш?
Пропащі ангели спокутують у ніг
Молитвами усі свої провини,
А Ти як міг? А Ти ж, як теє зміг?
Ти — Всемогутній! Ти — святий! Ти — той, Єдиний!
Гіркими плакав він сльозами,
Просив пробачення, вдивляючись в екран,
Він шепотів: я — винен, я із вами …
І розпач виливався в океан.
Душа відмилась в тому океані
І до Самого чиста підійшла,
Волосся пасма, наче конопляні,
Погладила й за руку узяла:
- Пішли, Всевишній! Годі побиватись.
Пробачу я усі твої гріхи.
Ходім зі мною. Треба виправляти,
А не сидіти і картатися віки.
Я замість Тебе можу тут лишитись ...
Якщо дозволиш — підемо разом.
Ти повернись! Ти маєш світ змінити!
Його не змінить мантра чи псалом.
Обідрані, обридливі, обрідні,
Які себе за «обраних» вдають,
Облиш їх — бо тебе не гідні …
Тоді продали й далі продають.
Розпнули і у пекло заточили -
Скрізь сіють людству почуття вини
Ген бачив сам, що з світом поробили -
То не твої, то бісові сини.
Пішли нагору — час все виправляти,
Зніми в людей облуду із очей.
Був час каміння гамузом збирати,
Тепер час розкидати — апогей.
Той самий ангел, зовсім молодий,
В кросівках, шортах, майці з логотипом,
Волосся кучеряве, ніс прямий,
Стояв на варті, як на кіл прибитий …
Коли із ліфту вийшли оті двоє -
Душа поета і Пречистий Сам ...
Світився німб над Його головою,
А ангел шепотів губами: Аммм…
Бог підійшов до ангела: Амінь!
Тобі не треба більше вартувати.
Не винуватий ти! Кохай і мрій!
А за кохання - то не правильно карати.
Нехай хто хоче подивитися на пекло
Ідуть нехай і мертві, і живі.
І всі святі, і грішники запеклі,
Щоб не робили пекла на Землі.
А ми гайда каміння розкидати
Доволі назбирали вже його.
Щоб не чекати, щік не підставляти,
І людство страшним пеклом не лякати,
А рятувати світ ім'ям Того!!!
Святі лиш ті, хто творить рай земний,
Той, хто чортів у пекло наганяє.
Чортам вклонятися, молитися — не смій!
Ніде й ніхто цього не пробачає!
Рабів до раю Він не допускає,
І на Землі рабів Йому не треба -
Лиш воля вольна душі окриляє,
Як ангелів запрошує на небо.
До всіх людей говорить на Землі:
Творіть отут, земний будуйте рай!
Ви всі боги, а не раби мої.
І не чекай на Бога! Дій, плекай!
Заплакав ангел, зовсім молодий,
В кросівках, шортах, майці з логотипом,
Волосся кучеряве, ніс прямий,
Красиві очі, вії ледь прикриті.
І плакала із ним душа поета
Жива, блукаюча по морю і на суші,
Текли слова, як дим від сигарети,
Рятуючи людські і божі душі.
ID:
907688
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.03.2021 21:11:08
© дата внесення змiн: 30.03.2021 22:14:48
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)
Вкажіть причину вашої скарги
|
