Люблю я осінь за мінливу вдачу,
Її характер чимось схожий із моїм:
Лиш зблисне сонечко над мокрим дахом,
Знов зачастять колючі проливні дощі.
Люблю я осінь тиху і мрійливу,
Як падає багряне листя на газон…
З тобою, милий, я така щаслива, –
Не на заваді чарівний дощів сезон!
Як радісно, коли задзвонить треллю
Й збентежить мрії несподіваний дзвінок!
Тоді ясніше сяють акварелі
Сезону дощових осінніх сторінок.
Люблю я осінь, їй безмежно вірю, –
Твоя прихильність не розмиється дощем,
Кохання щире, виважене й вірне, –
Нас осінь тільки зріднює своїм плачéм.
Нам «літо бабине» дарує осінь, –
Недовгі тихі дні осіннього тепла,
А скільки ласки, ніжності й любові
Сезон дощів в твоїх розташував словах!
Як вогнище веселе запалила
У серці осені погода дощова,
Коли освідчився, що любиш, щиро,
І я прихильністю тобі відповіла…
13.07.2014
