#poezia_hammouda
* * *
Він дивився в замерзле вікно, душу грів теплим чаєм,
Щось сумне і тривожне його шепотіли вуста.
Бачив він, як на стежці вузькій її постать зникає,
Але сил не булò вслід їй кинутись. Лиш німота
Йому душу зціпила. Cидів він ось так аж до ночі,
Бамкав гучно годинник, рахуючи втрачений час.
А за рогом будинку чекає вона, бо не хоче
Його втратити, серце в розпуці і сльози в очах.
Відмотати би час, то вона б тоді точно змовчала,
Він також би образу стерпів і не крикнув: "Іди!"
Недопитим залишить він чай, вкриє пледом печалі,
А вона, не діждавшись, піде. Сніг засипле сліди…
@Н. Хаммоуда.
