Знов від спроби писати мурахи по тілу,
Вже не знаю, як зібрати докупи рими
Та чи варто? Але я, все ж, хотів би
Знов згадати й пройтися стежками тими,
Де емоції йдуть не від розуму, а від серця
Там де сльози справжні, як від соку цибулі,
Де натхнення таке гостре — васабі з перцем,
А слова у рядки, — як в обойму кулі.
Де вірші — щось більше, ніж просто букви,
А слова мають, кожне, по кілька значень,
Де рядки лягають, як сніг у руки
Та не тануть — папір таке не пробачить.
Там лишається завжди твоя частина,
Та без неї стаєш лише сильнішим
І чим довше без музи течуть години —
Тим сильніше себе відчуваєш іншим.
Вже не той романтик, що вірив у диво,
Але цинік ще не на сто відсотків
І хоч може й рядки вже лягають криво,
Та до біса! Життя занадто коротке.
