Я стомився з розгону в стіну.
Збиті руки зігрів на вогні.
Розвязав душу, розігнув
Погуляти пустив по стерні.
Хай піде, хай попє роси,
Світанкової тиші вдихне.
Може знайде хоч трохи сил
І напоїть ними мене.
Переплавлене все в мечі.
Всі на рабя ідуть полки.
Може хоч сам на сам в ночі
Зможеш випустити щит з руки.
Це ляльковий псевдотеатр,
Всі тут грають в добрі ляльки.
Замикаючись лягають спати,
Щоб не влізли “добрі” вовки.
Можна душу і так і сяк.
Що дешевий базар, що алтар.
Ой недобрий-недобрий знак.
Й не минеться запросто так.
Сотня масок і різний грим
Ми міняємо що штани.
Почепи німб і стань святим,
Як котурни міняє мім.
Ти себе благословляєш сам
На війну проти ближнього
І гріхи відпускаєш там,
Де несила й всевишньому.
Коростява чиясь душа
Всепродажна і всегнила
Написала моїй вірша
Низькостелячись простягла.
Як же хочеться чути те,
Що написано у вірші
(Потримати чужий портфель,
Навідь хай він не до душі).
Ой, душа моя, не катуй
Відпусти мене і не муч.
І чужих чеснот не купуй,
Хай зіграю я чесну гру.
Хай хоч впроголодь і дарма
Не продайся моя душа.
Ти і воля моя і тюрма.
Та з тобою у нас ні гроша.
Погуляла душа по стерні.
Все одною невдячною дякою.
А життя моє склалось чи ні ?
Хоч за спробу а всетаки дякую...
