Коли втрачаємо кохання –
Здається, йти не можна далі:
Найкращі мрії та бажання –
В обіймах чорної вуалі…
Але надія є остання:
Зустріти знову свою долю!
За наше втрачене кохання
Заплатимо віршами болю.
Коли втрачаємо надію –
Здається, жити неможливо!
І світ, що впав у летаргію,
Вже не врятує навіть диво…
Йдемо наосліп крізь стихію,
Босоніж по лихому полю...
За нашу втрачену надію
Заплатимо роками болю.
Коли втрачаємо свободу,
Це не здається негативом!
Лише змінилася Угода:
В ній трошки додали курсивом…
Ми майже маємо те саме:
Спимо, їмо – все, як раніше,
Кохаймося до нестями,
Сміємося… але тихіше…
Відтак, лише догравши коду,
З роками прийде розуміння:
За нашу втрачену свободу
Нові заплатять покоління…