У зоряне вдивляюсь небо,
У ту глибоку таїну
І мовчки думаю про себе,
Коли закінчить люд війну.
А там спокійно між зірками,
Лише від вітру трішки дим.
Незмінне небо це віками
Із сяйвом місяця блідим.
У кожне дивлячись сузір’я,
Лиш спокій бачу й тишину.
Між ними вічне перемир’я,
А люд чомусь веде війну?
У небі все так гармонійно,
Там вистачає всім, що є.
Воно так діє чудодійно,
І доброту, й любов несе.
Нажаль я мушу відірватись
І повернутись у реальність.
Нам, людям, треба лікуватись,
Внутрішню змінив ментальність.
Надалі жити без обіди,
Без заздрощів і звісно ж зла,
Й лиш на любов тримати види.
Та дійсність поки ще гірка.
