Вітер віє в чистім полі
Через силу, аж гуде.
Розгулявся він на волі –
Ні душі нема ніде.
Поховались, хто де може,
І ворони, і стрижі,
Бо перечить неспроможні
Його вдачі. А дощі
Заховалися за хмари
І вже звідти гуркотять,
Котять їх над берегами,
Ще й лякати всіх велять.
Хмари сердяться, чорніють,
Роздувають щоки й ніс.
І від злості зеленіють:
Нащо вітер їх поніс.
Розбудили громовицю,
Що до сну якраз лягла.
Спис дістала із полиці -
Полетіла вниз стріла.
Блискавкою впала в землю,
Освітивши все навкруг.
-Я такого не дозволю,
Покараю непослух.
Полякалися, принишкли –
Тихо стало навкруги.
Чорні хмари аж заклякли –
Дощові ллють батоги.