Невже вам братики не сором,
Що кров діток в Дніпро тече.
На сході кряче чорний ворон,
У грудях серденько пече.
Нема там діточок єврлея,
Цумбулять хміль на островах.
«Святих» бо тішить Дульсінея,
Не снить їх мама в молитвах.
А нас рубаюють, як калину,
Не чутно гомін солов’я.
Кладуть матусю в домовину,
В хоромах тризна вороння.
Чужий парад, чужі розклади,
Фєрвєрком тішаться раби.
Під пєснопєнія й рулади,
Прийшло повторення ганьби.
Ми ж тішим… гонор «Індувіда»,
Збираєм соплі у платок:
«Подай видовища» - без хліба,
І оберемо… ще разок.
Рубашку викрутим від поту,
Не відвикати од біди.
Не змінить харч тупу істоту,
Їй чи соломи… чи бурди.
