Він мене згадує. Бачиш, красуне, бачиш?
Невчасно з’явилася ти на його шляху.
Можливо, і ні, а може, для нього значиш,
Принаймні, хоч щось, але я на його гріху.
Він мене згадує. Це безпричинна певність:
Я не байдужа, я рідна його душі.
Ти як завжди демонструєш пекучу ревність.
Нема цього слова? Його тоді полиши.
Він мене згадує, часто і недоречно,
Я в його думці, неначебто аксіома.
Проте не звертай уваги, із ним будь ґречна,
Інакше назавжди залишишся в себе вдома.
Він мене згадує. Жодна з його традицій
Не може важли́віше стати, про це затям.
Змиритися чи утекти, хоча б до столиці,
Та він мене протиставляє своїм гріхам.
Він мене згадує. Це його непокора,
Він не для тебе, хоч як цього не бажай.
Скільки терпіти? Повір мені – дуже скоро
Він сам обере для себе свій єдиний рай.
