«Ми жили в стільницях
скляних
вулика, повітряного вулика!»
(Федкріко Гарсія Лорка)
Люди-бджоли з прозорими очима-крилами
Збирають мед одкровення на луках щастя,
Живуть у вуликах, які збудував волоцюга Сміт*
Вчора.
Люди-бджоли
З волохатими лапами замість книг
Читають свої одкровення на пам’ять, бо забули
(Ненароком) як вимовляти чорні літери,
Що означають слова
І чим різняться вони від гудіння,
Люди-бджоли (не мертві), (і не джмелі)
Прокинулись, коли ще не настала весна
І надто холодно навіть для волохатих
Мешканців дерев’яних вуликів-домовин.
Люди-бджоли прокинулись
Вчора.
Люди-бджоли думали, що навколо скло –
Тому так прозоро і відверто, навіть
Їх темна й густа література стала прозорою:
Шестилапі збирачі меду
Уявляли своє житло твердю,
А воно повітря.
Добре, хоч вони навчились літати
Вчора.
Люди-бджоли**
Захмеліли від свого меду прозорого,
Від подихів вітру,
Який несе їх невідомо куди,
Від отрути,
Що назбиралась у їхніх тілах чорних,
Від квітів,
Які давно зів’яли і пахнуть лише у спогадах,
Люди-бджоли зрозуміли, що світ порожній
Вчора.
Примітки:
Цей вірш треба було назвати «Бджчоли», але я вже лишив назву як є.
* - кожен Сміт справді волоцюга. Не можна чарувати над кавалком заліза і одночасно бути прив’язаним до землі. Тому так…
** - люди насправді не бджоли, а мурахи. Точніше муралі. Але…
Дякую за розуміння! 
