виходь курити
небо засніжило птахами
вирій в'ється серпанком світанку
наче сонячний попіл
що спадає із великої солярної сигарети
і танцює рейв попід землею
боячись упасти
на наші грішні душі.
у тебе є сіжка?
а то я усі свої скурив
хоч, правду кажучи, й сам тепер курю по одній в день
але ж як тут не закурити
коли сніжна шуба так ласкаво
вистелена перед сумним небом
і спів ворон зазирає усередину
змиває тривоги краще за будь-яку жінку
а зимовий вітер
принаймні у голові
із солдата перетворює на привида доріг
принаймні в спогадах
пригадуєш, як тоді було?
пригадуєш, коли не доводилось ось так зачинятись у собі
зі скрипом воріт КПП?
бо я майже забув, братан,
добре ж як
що в цьому самотньому сумному світі
досі літають вирії птахів.
дай запальничку
бо у нас в машині прикурювач не паше
він як стосунки в армії
розвалюється на пружинки
та з попелом губиться десь попід сидіннями,
хоч мені однаково на все, насправді,
ти просто кури зі мною на посту
доки прапорщик не бачить
доки поїзд попід огорожею
рипить
кричить
неначе несеться повз панельні сон-будинки
в шаленстві гукаючи серед погаслих провулків
життя,
доки шелест крил у небі сплітається
й розплітається
наче думки під ендорфіном
видихай дим спогадів у морозний ранок
пригадуй
і мовчки смійся
доки я стою з тобою поруч
витрачаю першу й останню сигарету
хоч курити зовсім не хочеться.
