мчу
світанковим сонцем
в густу тишу
хоч радіатори спазмує
думка
бажання
упасти на землю
упасти навколішки
в задушливому щасті
в задушливому реготі
вивергнути язики вибуху
вивергнути
свої
поламані запчастини
і болем розчавити
усіх щасливих математиків
фізиків
і художників
що самовпевнено раділи
моєму польоту.
прориваюсь
крізь стратосферу
ступені відстиковуються
і я влітаю в задушливий космос
усі двигуни на максимумі
але не чути жодного реготу
жодних математичих обчислень
моїх нутрощів
так спокійно
без їхніх формул
без шуму станків
й надій
що я принесу їм
щастя.
пливу
розчиняюсь у спокої
кажуть, що людина не може витримати цілковитої тиші
бо коли не чуєш нічого
то починаєш чути самого себе
як рухаються органи
починаєш розуміти, що живеш
що час відстиковує уже 7 ступінь
а сам ти зостався іще десь на другому
третьому
четвертому
і ось уже
час
зламатись.
зупинився
відчуваю
як втрачаю зв'язок із Ілоном Маском
як втрачаю зв'язок із самим собою
й течія ефіру
розрубає мене на шматки.
світло
зір
омиває обшивку
шепіт пустоти
гасить вогонь вибуху
якому не судилось статись у вакуумі
я б хотів розповісти
як це красиво
коли твої запчастини
розкрадає космос
я б хотів розповісти
що репіт двигунів не містить у собі нічого
в порівнянні із задушливим
світлом зір
наземний контроль
до майора Ілона,
наземний контроль
до майора Ілона,
фалькон 9
втрачено у пустоті.
