Із гамірливого міста, ще того заводу,
втікаю в провінцію кудись на природу.
Стануть постіллю трави й подушкою - хмари,
і столом робочим - грибна поляна,
і шипшина мов дівчина запишнилася лицем,
буде хвощ мені приятелем і статечним молодцем,
а берізки наче свічки віють теплим каганцем...
Упаде зірка вечорова до храму нестрижених пасем.
Я кину духм"яний чебрець у ватру язи́ків гарячих,
щоб димом солодких ейфорій пахнули сни мотилеві...
