Ну що ж, привіт! - скажу тобі я трішечки нервово.
А голос твій солодким медом виллється в мережу.
Настільки мужній та міцний, та зверхній....показово
Ні! Цим не зміниш гнів на милість...я ще собі належу.
Ну як ти там? - я запитаю - У тумані тому
бруківку міряєш швидким та хаотичним кроком?
Порозкидав поміж рядками біль душевний, втому,
розчарування...їх збирав докупи рік за роком.
Та ти не сперечайся, краще, озирнись довкола:
туман - не мла, в кінці алеї ліхтарі яскраві!
Піди до світла, вже виходь нарешті з того кола,
а не кричи про нездійсненність на п'ятій октаві.
Думки, вони ж матеріальні, не кажи нікому,
що все прекрасне - то омана, почуття - дурниці.
Лише кохання ендорфіни забирають втому
і понад небом піднімають, як на крилах птиці.
Туман розсіється колись, ніч зміниться світанком,
а теплий Дотик ніжних рук залишиться на шкірі...
І поцілунків слід на тілі прозорим серпанком...
І серце, назавжди сповите в любові і вірі...
