Вона сприяла тому стану,
Покінчити з тортурами душі у низьку сотню років.
Але не знала,
Усіх подій своїх надалі кроків.
Нервові спогади згортали струм,
І ці думки як нескінченний гул...
Порожнеча, як невід'ємний вершник,
Перешкоджає майбутні кроки словесним.
Мимоволі до дії рухають звуки,
Спонукаючи руйнувати пастки болю та й муки.
Заважають оговтати думки до притоми,
Залишаючи нас у тортурах неволі.
Сподіванням на щастя благаємо всесвіт,
Пропонуємо дотики людяності навзамін піднебесній.
Оговтують ковтки розуму від непотрібних вживань,
Ще не винайшли ліки залежних від сподівань.
