Целый день провела у окошка
И томилась: "Скорей бы гроза".
Раз у дикой затравленной кошки
Я заметил такие глаза.
Верно, тот, кого ждешь, не вернется,
И последние сроки прошли.
Душный зной, словно олово, льется
От небес до иссохшей земли.
Ты тоской только сердце измучишь,
Глядя в серую тусклую мглу.
И мне кажется - вдруг замяучишь,
Изгибаясь на грязном полу.
_ * _
Безперервно дивилась в віконечко в тиші
Й знемагала весь день:"Та скоріше б гроза".
Раз, колись, в здичавілої й загнаній кішки
Очі саме такі ось побачив і я.
Той, кого ти чекаєш, уже не вернеться
І останнії строки чекання пройшли.
Мов би олово спека задушлива ллється
Від небес до засохлої геть вже землі.
Тільки тугою серце змарнуєш зболіле
Видивляючись щось в сіро-матовій млі.
І здається — занявкаєш раптом безсило,
Вигинаючись тут на долівці брудній.
