ТРАФУНОК*
Оженився чоловік, привів в хату жінку,
А та стала щодня їсти бідному печінку:
Те не так, і се не сяк, все їй недогода,
Як не злива, то їй спека, а все -непогода.
– І чого то твїй мамі так рано вставати?
Аби лишень не лишити невістку поспати?
І чого то твоя мати рипає дверима?
Миски миє, курей кличе... Нещасна година!
А вчора я вареників й борщу наварила,
А вона ще до полудня те усе поїла...
Лиш мені усе рахує, кожну крихту хліба,
Хоч нічого й не говорить, лиш очами кліпа,
Але я не є дурненька, все я розумію.
По "її" не хочу жити й мовчати не вмію!
Бо так мене молоду зажене в могилу,
Що робити? Ну порадь же, чоловіче милий?
Та не знав той чоловік, як зарадить лиху,
Йде до матері у хату і питає стиха:
– Ось такі то, мамо, справи. Що мені робити?
Як то мені отій дурній жінці догодити?
А стара жила на світі вже багато років,
та від життя отримавши немало уроків,
радить сину таку раду, щоб раз та навіки
Вгомонити невисні вибрики невістки.
– Скажи сину, що я вмерла. Хай буде спокійна,
Вже у неї не попрошу ні шматочка хліба,
ані дверми вже не гримну, не шкрябну ногами,
не розбуджу її зранку мисками-горшками.
Прийшов чоловік додому, та присів на лаві,
І до жінки заговорив такими словами:
– Все, скінчились твої муки! Нема більше мами,
Лягла спати і не встала...
Та й заливсь сльозами.
А невістка від радості мало не зімліла,
Та із шафи дістає нову хустку білу,
Черевики і спідницю, ті, що найновіші,
І співає, і сміється, так ся "горем" тішить.
А в саду в ту саму пору поспіли черешні,
Йде невістка зранку в сад, нарядилась пишно,
Та ще й брови підвела, ( бо що їй скорбота?),
Рве ягоди пригорщами, й кùдає до рота,
Та солодко так співає як той соловейко,
Як хто б почув, порадів би-співає ж гарненько:
– Стара вмерла, дала волю, плакати не стану,
Піду в танець, грай музико до самого рану*
Вмерла стара тай остила, а я не сумую,
Я черешню солоденьку досхочу' смакую.
Та стара не ликом шита, бо життя зазнала,
Ще звечора в тому саду вона ся сховала.
І сиділа тихесенько, й бачила невістку,
Коли тій застрягла в горлі від черешні кістка.
Вже пішла б дурна до Бога, якби в ту хвилину,
Стара її не гупнула кулаком в карчину*.
Видно, що навчив невістку той сумний випадок,
Бо вже більше не було в між них неполадок...
Трафунок*-випадок,
До рану*- до рання.
Карчина*- карк, верхня частина шиї.
05/12/2016
Н. Хаммоуда.
ID:
704924
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 05.12.2016 19:21:23
© дата внесення змiн: 05.12.2016 19:21:23
автор: Наталя Хаммоуда
Вкажіть причину вашої скарги
|
...і хто б ото сумнівався в мудрості свекрухи... 
