Де сплять над річкою старезною тумани,
І між покручених дубів блукає сива осінь,
Зустрінемось опівночі замріяній коханий.
Таємні поцілунки наші вкриють сонні роси.
Де жовті трави нишком з болю потомилися,
На ниві, яку влітку косять гострозубі коси,
Одне до одного як соняхи знов притулилися.
Розлучать нас зими-негідниці жалкі морози!
О скільки літ з тобою ми, та все не вінчані,
О скільки літ під ранок нас вмивають роси.
У час, коли забуті ниви коси не калічать вже,
І між дубів лапатих заблукала чарівниця осінь.
