Я не похмура, вам здається,
Це відблиск неба в пилюзі.
Із нього дощ ночами ллється,
Я починаю й не закінчую вірші.
Можливо забагато справ і звичок,
Що наростають грибом на корі,
І тільки у дорозі мені просто тихо,
Летять лиш мокрі і протоптані шляхи.
Була істерика на тижні,
Ридала, вила і тужила,
Посипав перший сніг із ліхтарів,
Чай обліпиховий в “Буланжері”.
А потім темрява в кімнаті,
Та не темніша від тієї, що в мені.
І захотілось світ цей скасувати,
Не обирати, куди далі йти.
І був цей вечір темряви для мене,
Лише для мене і моїх ридань,
Тоді прийшла до мене тиша мертва,
І стала мене тихо обіймать…
29.10.16
