Слова любові ти сієш як зерно,
та скільки болю, як час прийде збирати,
забудеш в мить, що доброго було,
назавжди вб’ється в пам’ять вино цієї втрати.
Ти подивись на мене, що тут взяти?
Я ж сам шляху для себе не знайшов,
Не маю права тебе з собою брати,
Тому сьогодні до тебе не прийшов,
Ох не тривож своє ти серце по пустому,
Таких як я, звичайно, пошукати,
Але дивись, ще кращих більше, й тому,
Тобі до них, а не зі мною блукати.
Можливо краще буде на початку,
Зійти з дороги, що тягнеться в туман,
Ніж битись в темноті об скелі тяжко,
І в решті решт осмислить цей обман.
