02.06.2016* 18:20
33. КОНТУРНИЙ МАЛЮНОК
От я і винирнув із потреби віддати свій час та свої зусилля в допомозі молодшому сину подолати навалу кому робіт по фаху – перший курс завжди є тяжким, особливо, якщо багато є принад в Інтернеті! Все! Далі він сам долає все, що залишилося і я бачу, що робить це вельми не погано.
За час моєї мимовільної «відпустки» багато що трапилося.
Пригадую, що коли я працював у Москві, то було багато різного – поганого і гарного, а останньому я з радістю вчився. У випускників МАрхІ (Московський Архітектурний Інститут) було чому повчитися. Серед цього я взяв на озброєння два вислови: «Це рішення треба перевірити на Коефіцієнт болваностійкісті!» і «Гарна мисля приходить опосля!» В першому випадку малось на увазі, що архітектурне рішення не повинне дати можливість експлуататорам-неукам спотворити його перепрофілюванням, а друге потім я зустрічав вже в знаменитих Законах Мерфі, що, на жаль, не зберегло мене від дії цього твердження, - я раптом усвідомив, що фактично вже живу в стані Восьмого життя.
Так! Я ще не розгорнув розповідь про Шосте життя, був певен, що Сьоме – це останнє найменування мого життя, а тут, бач, прийшло усвідомлення, що давно живу вже у стані Восьмого. Та не буду руйнувати інтригу і повернусь до опису свого Шостого життя.
Як вже казав, мене давила Одинокість і Андрій Кондренко став свідомо чи несвідомо, досі це не розумію, для мене рятувальником від цього. Принаймні: я так це розумію зараз.
Дивне було наше товаришування: його батько на рік старший за мене, його мати – на два роки молодша за мене, а ми товаришуємо на рівних.
Не високого зросту, повний, але налитий фізичною силою, неймовірно спокійний і врівноважений, доброзичливий та з манерою тихо і повільно говорити, він явно був в усьому протилежністю мені. Але нас об’єднало те, що ми були неофітами в Сенсориці чи, як прийнято тоді було говорити, в Екстрасенсориці. Нам було цікаво спілкуватися, ми уважно слухали один одного – він більше, я менше, у кожного був свій шлях входження в «Просунутість», але наші толерантні стосунки обумовлювали наше спілкування і порозуміння. У мене все проходило бурхливо, навіть трагічно, з біллю і стражданнями, у нього – спокійно, повільно і врівноважено. Тепер я розумію, що він певним чином дивився на мене як на людину, що пішла далі від нього, але тоді такі думки мені в голову не приходили. Думаю, що тоді у нього сильно проявлялась, перш за все, інтуїція. Напевно саме тому він відчув мій стан і тихо, ненав’язливо і вельми доброзичливо увів мене у свою сім’ю в якості товариша. Його дружина чекала тоді першого їхнього сина, турбот у нього було багато, але він навіть натяком ніколи не давав мені можливості зрозуміти, що я спілкуванням з ними є тягарем для них.
Якось непомітно він увів мене у коло своїх товаришів – я почав Сенсорно Діагностувати їх, це було на дивовиж точне Діагностування, мій авторитет автоматично став зростати, а потім вузьке коло подібних нам почало збиратися у Андрія на роботі, потім у нього дома. Нам було неймовірно цікаво і я, як мінімум – я, переживали навіть відчуття щастя від цього.
Якось Андрій сказав мені: «Вікторе! У мене є молодша сестра. Я розказав їй про тебе, то вона хоче познайомитися з тобою. Ти не проти?» - «А що, я колись був проти знайомства з людьми?» - «Ну, це я на всяк випадок. То вона прийде завтра, коли ти будеш у нас».
Прийшла висока дівчина з червоними щоками, боязко сіла на стілець біля дверей кімнати і мовчала весь вечір, слухала нас. Мені здалося, що їй 20 років, хоча тоді їй було 16. Ми з Андрієм, як завжди, розказували один одному що у нас з’явилося нового у Досвіді, обговорювали МАПЕ та пана Островського – я і забув про присутність його сестри.
Через деякий час вона пішла до себе додому, мені запропонували переночувати у них і ми ще довго на кухні з Андрієм балакали, тим більше, що у той вечір мені прийшло Бачення цілого пакету дивних малюнків – я дивися на чистий папір і немов бачив контурний малюнок, залишалося тільки олівцем закріпити його на папері. Рука у мене завжди була гарно поставлена – колись у Москві я малював точні шаржі на колег поставивши крапку на папері , а далі малював не відриваючи олівець віл паперу. Андрій поштиво дивився на мої малюнки. Я і сам мимоволі у здивуванні мав шану до себе – дуже вже вдалими та багатозначними були малюнки!
І довгий час ця дівчина не була в полі мого зору.
ID:
669898
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.06.2016 19:44:53
© дата внесення змiн: 02.06.2016 19:44:53
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
