я пИшу вірші, та німі,
в них горла змочені у ртуті,
а всі рядки - немов, надуті,
щось стогнуть животи у млі.
латиною,
та й есперанто - все глухі
всі вірші мої, мовби глухарі,
у німоті полиць, дрімучі, злісні,
німують в стоголосій пісні.
і з ними я - глухо-німий,
імлисто-зблудлий, блудолистний,
із них щось лине, щось в них лисне,
в них вирій все кричить: "Не рий!"
і німо,
глевко-німо, догребти
до Стіксу рвійно-бурої води
мені із ними тяжко, бо довкола -
блокада вічна вогняного кола.
