З позаминулого століття журавлів
В наш час приводить поклик матінки-природи
І їх, немов Антея, що торкнувсь Землі,
Знов Гея збереже, в потомстві їх відродить.
“Вже рідний край!” – гукнув вожак зраділий
“Потрібне ще зусилля, щоб перемогти!”
Враз закричав табун, у мандрах поріділий,
І полетіли журавлі, і досягли мети…
Та де ж подівся ти, наш Дніпре життєдайний?
Де води Борисфена, які славив Геродот?
Людьми спотворений цей дар, нам Богом даний,
В зелену каламуть, в відстійник нечистот.
Перегатили русло монстри рукотворні.
І дамба, мов дамоклів меч, над Містом нависа.
Та обривають береги моря потворні…
Лісів, лугів і плавнів знищена краса.
Затоплені своїми, не ордою,
Людські оселі, храми, кладовища…
Кричали журавлі, їх гнізда під водою.
І зникли в небо, мов туман, все вище й вище.
Червень, 2013
