|
Моя чергова поразка. Битва програна. Прокидаючись вранці бачу, що мій світ розірваний навпіл. Пора ховати загиблі почуття, відновлювати руїни й будувати міцнішу фортецю. Таке відбувається постійно і з кожним: у нерівному двобої відбирають незахищені серця, глузують, наче жорстокий час над обличчям, примушують любити без будь-якого натяку на взаємність. Чому я не змогла впоратись із цим божевільним коханням? Невже потрібно десятки разів ставати на граблі, щоб, нарешті, побачити цей величезний багряний синець? Хіба сором має дорікати за те, що я захопилась паперовою людиною?
Між нами було палке вогнище, але там, де вогонь, хтось зобов’язаний згоріти. Мене обпікало, боліло, затьмарило розум. Я палала, іскрила, а, зрештою, тліла. Хотів непомітно й тихо піти, а сам з вереском покинув мене з ерозією у душі. Здається, у таких, як ти, вроджена вада ката й тирана, але ж знаєш, любий, я товстошкіра. Сильна, незламна, сталева леді. Візьму весь біль, що ти великодушно подарував і перетворю на паливо. Я так боялась тебе втратити, що, в кінці кінців, втративши, відчула страшенне полегшення. Начхати на все, запхати гордість собі за пазуху, адже навіщо згадувати ці почуття та одягати на них значущість?
Моя чергова перемога. Битва виграна. Ще одне наївне дівча пало на коліна переді мною й благало змилуватись та повернутись, але такі, як я, не люблять довгих і нудних прощань. Я – птах, що летить у теплі краї і приймає рішення не повертатись. Я – звір, що смакує лише серцем, а залишки віддає на переробку. Я – воїн, який двічі не завойовує ту ж саму територію. Мені байдуже, який у тебе голос взимку, як ночами погано спиш, скільки разів монтуєш кадри наших упертих стосунків. Мені байдуже, що обличчя в тебе стало худе та бліде, як збільшились губи від постійних укусів, скільки часу проводиш у компанії хмільних мужиків. Мені байдуже, що тобі більше не пишеться, як невимушено втома зрослася із шкірою, де ховаєшся від геометрії принизливих поглядів. Мені начхати на всіх, я – самотній привид.
Здається, наші демони засіли з бурбоном десятилітньої витримки за столом, щоб зіграти у вирішальну партію в покер. Ці розпусні погляди між супротивниками, брудні думки, тяжкі подихи, липкі вуста... Знаєш, люба, у мене знову роял флеш…
ID:
637684
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.01.2016 11:48:37
© дата внесення змiн: 13.05.2017 19:30:25
автор: Незайманий займенник
Вкажіть причину вашої скарги
|
так-так
