[i]Моя чергова поразка. Битва програна.[/i] Прокидаючись вранці бачу, що мій світ розірваний навпіл. Пора ховати загиблі почуття, відновлювати руїни й будувати міцнішу фортецю. Таке відбувається постійно і з кожним: у нерівному двобої відбирають незахищені серця, глузують, наче жорстокий час над обличчям, примушують любити без будь-якого натяку на взаємність. Чому я не змогла впоратись із цим божевільним коханням? Невже потрібно десятки разів ставати на граблі, щоб, нарешті, побачити цей величезний багряний синець? Хіба сором має дорікати за те, що я захопилась паперовою людиною?
Між нами було палке вогнище, але там, де вогонь, хтось зобов’язаний згоріти. Мене обпікало, боліло, затьмарило розум. Я палала, іскрила, а, зрештою, тліла. Хотів непомітно й тихо піти, а сам з вереском покинув мене з ерозією у душі. Здається, у таких, як ти, вроджена вада ката й тирана, але ж знаєш, любий, я товстошкіра. Сильна, незламна, сталева леді. Візьму весь біль, що ти великодушно подарував і перетворю на паливо. Я так боялась тебе втратити, що, в кінці кінців, втративши, відчула страшенне полегшення. Начхати на все, запхати гордість собі за пазуху, адже навіщо згадувати ці почуття та одягати на них значущість?
[i]Моя чергова перемога. Битва виграна.[/i] Ще одне наївне дівча пало на коліна переді мною й благало змилуватись та повернутись, але такі, як я, не люблять довгих і нудних прощань. Я – птах, що летить у теплі краї і приймає рішення не повертатись. Я – звір, що смакує лише серцем, а залишки віддає на переробку. Я – воїн, який двічі не завойовує ту ж саму територію. Мені байдуже, який у тебе голос взимку, як ночами погано спиш, скільки разів монтуєш кадри наших упертих стосунків. Мені байдуже, що обличчя в тебе стало худе та бліде, як збільшились губи від постійних укусів, скільки часу проводиш у компанії хмільних мужиків. Мені байдуже, що тобі більше не пишеться, як невимушено втома зрослася із шкірою, де ховаєшся від геометрії принизливих поглядів. Мені начхати на всіх, я – самотній привид.
Здається, наші демони засіли з бурбоном десятилітньої витримки за столом, щоб зіграти у вирішальну партію в покер. Ці розпусні погляди між супротивниками, брудні думки, тяжкі подихи, липкі вуста... Знаєш, люба, у мене знову роял флеш…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637684
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2016
автор: Незайманий займенник