Думки самотнього вечора.
Не сонце в захмарений обрій сідає,
Кидаючи світ у пітьму.
Мій світ потемнів, бо тебе в нім немає.
Як жити тепер самому?
Нехай ти пішла іншу долю шукати,
Коли на нас двох не знайшлось.
Чом душу мою не спішиш відпускати,
Із дум не виходиш, чого?
Я марно плекав ілюзорні надії,
Повернення марно чекав.
Оскільки заміни шукати не вмію,
То й кращих подруг не шукав.
їх, мабуть, немає коли не знайшлося
раніше за тебе в житті.
Проміння липневого сонця вплелося
У коси твої золоті.
Ти сяяла зіркою мрії навколо,
Ти світ зігрівала теплом.
Коли ти пішла – все навкруг захололо,
В душі – глибочезний розлом.
Із того розлому, з бездонної прірви,
Не пісня, а стогін луна.
Кому на цім світі жалі ці потрібні?
Для чого тебе я пізнав?
Не сонце за кучері хмари сховалось,
Не вечір прийшов на поріг,
То радість моя назавжди відцуралась,
Пірнувши у далеч доріг.
19.01.2016 17:41:57