Слова - Наталя Данилюк;
музика, запис - Микола Шевченко;
виконання - Марина Романович.
Дощ перестрів мене раптово
На тихій вулиці міській,
Де усміхались волошково
Весняні бісики з-під вій...
Де все було таким ще сонним
В обіймах ранньої весни...
Лиш розфіранчені балкони
Пливли в повітрі, як човни,
А вітер дмухав на вітрила
З легкої диво-органзи.
І я віршами говорила,
Виймала слово зі сльози,
І лікувала наболіле,
Допоки дощ оцей не вщух.
А краплі бісером летіли
І шелестіли біля вух.
Я затуляла теплі груди,
Немов боялася, що хтось
Тепло в душі моїй остудить...
А з неба свіжого лило́сь
І обмивало все на світі:
Тривоги, біль і гіркоту...
І стін зволожене графіті,
Мов розтікалось на льоту.
І так хотілось розгубити
У цій мандрівці дощовій
Все відболіле й пережите!..
Але найдужче... Образ твій...
А й дійсно, в тебе, Наталю, завжди волошкові бісики з-під вій…
Вірш – чудовий, весна у кожнім слові…
Нехай дощ змиє всі сліди твого смутку і гіркоти!
Голос у співачки неймовірно гарний, чистий, мелодійний – в гармонії з текстом!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щось в цьому є (це я на рахунок волошкових бісиків з-під вій ). Щиро дякую, Олечко, за теплу відозву і побажання!