Скоріше за все він стане самотнім ізгоєм,
Скоріше, мабуть, проже́нуть якщо не уб'ють;
Під палиць ударами він не впаде, але всто́їть,
Та й знову рушатиме в довгу нескінчену путь.
Кидають каміння - із нього будує фортецю,
Кидають у воду - він п'є наче спраглий її,
Плюються на місце, де щойно ступав його чобіт -
А той не злоститься, а в очі сміється він їм:
- Вважаєте так що тут ви найголовніші?
Що сила, і воля, і розум у ваших руках?
Погляньте на псів - за вас вони зовсім не гірші,
Ви - псяче наріддя в скляних і холодних містах.
Що мали колись - то втратили все донедавна,
А землю, о горе, спалили, втопили в багні,
Із надр її крізь віки кровоточиться рана,
А з неба на вас, о гнобителі, дивляться очі сумні...
Чи так було справді - годі у когось питати,
Як годі вгадати хто був подорожнім тоді,
Хто землю, і воду - усе хотів людям віддати,
Натомість був вигнаний тими ж людьми.
вразили 
дякую 
можете почитати у мене "Земля у нас одна" 
