Як бумеранг тікає літо,
Північний вітер будить страх,
Життя зібралося у сито,
І якось так «спрозорів» час.
Спрозорів у дрібніших цілях,
Зробивши фоном головну мету,
Проходить мов крізь мене вітер –
Повіки опустила, з ним лечу…
Він знає місце, у думках прошите,
У кроках моїх давніх мрій,
Але ми там не зможемо ходити,
Ми стечемо водою аж від гір…
Зависнемо над тишею у морі,
На цій затримці дихання води,
А потім ляжемо у білий човен,
Щоб бути в центрі дикої грози!
Серед пінистих хвиль і майже ночі,
Зіллється все у колір гнівної пори,
І тільки пляма біла загигоче
Перед хмарищами із чорної орди!
Спитає вітер: «Ти цього хотіла?
Те щастя, що шукала, тут?»
Тоді я видихну безсило,
Відкривши очі
на трамвайний звук.
13/07/2015