Я повертаюсь спогадами в день,
Коли новини зранку стали жахом.
Закінчилася вже пора пісень
І не залишилось ні жалю, ані страху.
Хтозна, можливо, це якби не сталось,
Всі б розійшлись, бо він «не підписав»?
Але не сталося, як воно гадалось.
В ту ніч новий етап для нас настав.
В ту ніч в нас народився новий символ:
Ялинка крові. «Йолка», повна зла,
Їм мало було вбити нашу мрію,
Хотіли вбити і вогонь в серцях.
Завмер майдан. Заплющив сумно очі.
Підняв кулак свій межигірський пан..
Весь крик і біль розгону тої ночі
Ввібрав у себе зранений майдан.
У всі дзвони забила Україна,
Лунає плач тривожний звідусіль…
Немов до серця збіглася родина,
Зібралися на площі ми тоді…
Ніколи не забудуться ті миті:
Софійська площа збурено гуде,
Тисячі душ, байдужістю не вбиті,
З’єднались в серце радісно одне.
Гарячий чай. Стрічки і бутерброди.
Сигнал автомобілів у юрбі.
«Єднаймось всі!» - лунає у народі.
«Ми зможем!» - циркулює у крові.
Будемо жити! 
