Яринка народилася з великого кохання,
Росла і не журилася: майбутнє, сподівання…
Маленька, гарна дівчинка, що вийшла у цей світ…
Дитяче, чисте серденько зібралося в політ.
Лани, ліси і річечка, всілякі інші речі,
Як хмарка невеличечка душа тої малечі.
Побігла в степ гуляючи, летіла досхочу
Легесенька, по райдузі - містком після дощу.
Веселка всіма барвами манить у далечінь
Що золотими фарбами не напускає тінь.
Яринка, як пір’їночка, як яблуневий цвіт –
Маленька україночка ступає у цей світ.
Збігаючи по райдузі, тоненькі білі ніжки,
Ледь-ледь вони торкаються строкатої доріжки,
І поряд зайчик сонячний стрибає залюбки
У мир безмежний радісно біжать її думки.
Пішли за ними весело отак за кроком крок
Куди ж то їх запрошує веселковий місток?
В строкатій вишиваночці вона, неначе бджілка
А безтурботний сміх її лунає, мов сопілка.
щастя і миру Яринці!
дякую!
