"Повертайся додому,брате!"
- перед Богом святим благала.
"Повертайся живим,солдате!"
- шепотіла,молила,кричала...
Кожен день цілувала фото,
й акуратно у кни'жках ховала.
А зустрівшись,здригнулася - "Хто ти?"
У погляді все прочитала...
І страшні,недодрімані ночі,
і жорстоку тугу після втрати.
Коли ті,хто були охочі, -
вже не люди.А просто Солдати.
Вже не в радості дні коротають,
а рахують цивільні хвилини.
І повільно,мов зорі,згасають...
Що зосталося там від людини?
Хто зуміє ці рани зцілити?
Скупі сльози з очей хто зітре?
Відівчить хто своїх хоронити?
Ви - ГЕРОЇ!Ми знаєм.Проте...
Не забути вже вам про окопи,-
- ви цього скуштували сповна.
Простягла закривавлені тропи
у серцях ваших клята війна.
Залишила відбиток на душах.
Як глибоко? - Та ж хто його знає....
А-ні час,а-ні мир не розрушать,
бо ж КОЛИШНІМ Солдат не буває.
