Віршів іноді просто нема,
Вони не пишуться, якщо є я.
Вірші мене приймають за психопата,
Вони кмітливі, але полохливі, малята.
Я — вбивця оптимізму,
А вони — мій оптимізм.
Їх скували спазми,
страждали від запору
і я поставив клізму.
Мої вірші пережили катаклізм.
Я — повільно вбитий,
я труп лежачий між рядків,
і загробний світ я не зустрів.
Добром своїм проклятий.
Кричати гучно
Рот не розтуляти
А що ж кричати?
Нащо кричати?
Я свій інь?
Чи я свій янь?
Мені справді лінь
писати автобіографічних оповідань.
Ми вросли один у одне,
як паразит, я на віршах,
піснях і всьому, що близьке.
Тут сам я шах,
тут я — монарх-монах.
09-10.2014.
