Взагалі-то, мені з тобою не тепло,
і по суті взагалі ніяк,
але я чекаю тебе щоденно,
навіщо? Мабуть, просто так.
Ти подзвониш мені на хвилину,
і напишеш тисячі повідомлень,
я читатиму їх рівно годину,
не приношу тобі задоволень.
Ти шукаєш зустрічі без кінця,
а я взагалі нічого не шукаю,
ти не зводиш погляду з мого лиця,
а я зрідка на твоє поглядаю.
Я слухаю якусь аудіокнигу,
і знов чекаю твого дзвінка,
а ще я хочу на санки і снігу,
хоч ти знаєш... про це всі повідомлення.
А ще ти питаєш як я,
чи все добре, виспалась, ні?
Я пишу тобі ніби дитя,
а ти кажеш, що приходжу у сні.
Хочеш мене цілувати,
кусати губи, сам казав,
а ще на ніч обіймати,
про це повідомлення теж писав.
А ще писав, що мені віриш,
що добре зі мною і тепло,
і обличчя цим моє білиш,
воно ховається так смеркло.
