В Путивлі-граді вранці-рано
Співає, плаче Ярославна…
Т.Шевченко
А по ідеї: жінка ж - тільки жінка.
Смаглява золота віолончель.
Л.Костенко
Я знову на валу. Вдивляюсь крізь століття
У смертну далечінь, якій нема кінця.
Вас знову, русичі, примусили "напиться"
Шоломами води з кривавого Дінця.
Дажбогу сечу ту не спопелить промінням,
Перунових грізни́х замало буде стріл:
Там хижий Чорнобог розкидує каміння,
Там щедру данину в полях збирає Див.
Я вже не плачу! Я зміцніла в тузі!
Рукав бобровий - на бронежилет.
Хай іншим разом - хороводи в лузі.
Я мчу в АТО. Квиток в один кінець.
Я ж – Ярославна! Я шляхетна й горда!
У жилах піниться п'янка козача кров!
Це ж честь яка – буть матір'ю народу,
Що, наче Фенікс, оживає знов!
Хай під шоломом буде тісно косам,
Хай небезпечно сплутались стежки,
Хай чоботи важкі збивають роси,
Я поруч з князем буду на віки́!
Я знаю, що по тім, як пекло це скінчиться,
До брами вийду, тиха і сумна…
Я ж – Ярославна, жінка ж, не із криці…
Я – чайка. Я – тополя. Я – сосна…
Я захмеліло упаду в обійми,
І заридаю, і… не відпущу!...
Я – Ярославна, роду Берегиня!
Я – життєдайна крапелька дощу…
Я – життєдайна крапелька дощу… 
заходьте ще 
