Здушило горло, серце, груди,
Заслала очі пелена.
Вінки, свічки, в скорботі люди,
Дорога в квітах, встелена…
Останній раз осіннє сонце
До вуст торкнулося твоїх,
У домовині, як в віконці…
Цілунок цей – останній гріх.
Тобі б ще жити і кохати,
Та народити діточок,
Тепло і ласку дарувати…
Все згасло в полум’ї свічок…
Сумління мучить і картає, -
Чому так сталося, чому,
Чому Бог кращих забирає?
Йому відомо одному...
Уважна, лагідна і щира,
Із серцем повним співчуття.
В тобі жила надія, віра,
Жага нестримна до життя.
Ми теж хотіли біля тебе
На старості дожити вік.
Та була інша воля неба…,
Біль втрати вже наскрізь пропік.
Він серце пропалив і груди,
Ятрить, пече і спопеляє…
Про тебе пам'ять жити буде,
І віра, що нас Бог з’єднає…
09.09.2014 р.
Любов і біль у кожному рядку. Написано серцем. Згорьованим батьківським серцем. Дуже зворушливо. Кожен читач частинку Вашого горя обміняє на щире співчуття. Можливо, від цього Вам хоч трішки стане легше.
Мирослав Вересюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
