(Думки старої доннечанки...)
Не зібрали врожай, бо повсюди бої…
Нема вікон і даху у хаті,
Тільки добре, що поруч солдати свої,
Можна часом в кутку поридати.
Через рік буде сто, це вже третя війна,
А душа завжди миру просила,
Бо всі знають якою буває ціна,
Коли мир відстояти не сила.
Фартушком витирає очиці свої,
Білі коси сплела у косичку,
А на дворі весна і оті солов’ї,
Вижимають сльозу, що на личку.
Вам спасибі, синочки, давно я сама,
Що нам мир принесли у хатину,
Нема радості більше, давненько нема,
Мира просимо хоч на хвилину.
Ми вклоняємось Вам за тепло, що в душі,
Що мене захистили стареньку,
Мій, правнучку, до мене на мить підійди,
Будь здоровим і ти й твоя ненька.
Перевертні про народ, і таких бабусь не думали, свої серебренники відробляли, готуючи війну. Не ждали вони, що їм жару зададуть, аж доведеться посіпакам із-за Уралу частини перекидати. На більшій частині Донбасу все-таки мир і такі бабусі доживуть на своїй землі, а не будуть розкидані по всіх сусідських півночах. Добрий вірш!
Прикро, навряд чи є ще свідки 1-ї світової, та факт, що всі три вібувабться на терені України!
