Чи променить немов свіча
Що спопеляє морок ночі,
Богом сотворена душа,
Та що побачить Бога хоче.
Чи плаче мов мале дитя,
Вмирає у темниці тіла.
Лише у снах побачить небеса,
Лиш в снах буде вона щаслива.
Та ще в святіших молитвах,
Мов птиця розправляє крила.
Буде літати наче птах,
Й небес домівка буде мила.
Чи в нас мов помира душа,
Що від законня відступила,
Вона від Бога відійшла,
Й чеснот всі перла розгубила?
Й плачуть святії небеса,
Душа в журбі схрестивши крила.
В полоні злоби та гріха,
Бо тлінність тіла її мила.
Без покаяння в небеса,
Дорогу грішність перекрила.
А в покаянні ожива,
Бо кров Христову воскресила.
І знов співа мов птах душа,
Й ярмо Хреста для неї миле.
І йде в святії небеса,
В край щастя, радості й надії.
